13 вересня цього року виповнюється 150 років від дня народження видатного українського письменника, літературознавця та педагога – Дениса Яковича Лукіяновича. Шістнадцятирічним юнаком увійшов він
в літературу і служив їй сімдесят шість років.
Мав кілька псевдонімів: Л.Журбенко, Ів.Левицький, Л.Городничий, Ів. Макуха, Некритик, А.Б., Б.П., та ін. Народився Денис Якович в селі Городниця, нині Гусятинського району Тернопільської області.
Вже в недавні часи тут було створено кімнату-музей на пошанування свого іменитого земляка та встановлено погруддя. Літературний художній доробок він мав поважний і дуже неоднозначний: від перших
гучних книг і до останніх, писаних на вимогу тодішньої влади. А починає Денис Лукіянович власне свій шлях у літературу із творення малої прози, коли в 1889 році вийшло друком оповідання «Сабашева
вечеря», а перша книжка «Новели» побачила світ в 1895 році у Львові в друкарні Інституту Ставропігійського. Пізніше вийшли в світ "Ескізи та оповідання" (1897), "Багнітки" (1899), дилогія "За
Кадильну" (1902) та "Від кривди" (1904), "Філістер" (1909), "Під свій прапор" (1917), "Але не просто народжений" та «Гість із Запорожа». (1925), "Я — з більшістю" (1934 та 1935), «Спогади з
минулого» ( 1946); "Франко і Беркут" (1956). І вже піля його смерті були видані «Вибрані твори» (1973), « Повісті» (1990), «Маківка – гора стрілецької невмирущої слави» ( 2005). Багато писав про
несправедливість виборів у Галичині за Австро-Угорщини. Досліджував історію подвигу УСС на Маківці в 1915 році. Уклав хрестоматію з української літератури для шкіл, на якій вчилися всі галицькі
діти. Денис Лукіянович, як один із найповажніших письменників свого часу, який за зразок все життя мав Івана Франка, мав критичний погляд на українську дійсність, як і на тогочасне мистецьке і
літературне життя назагал, висміював галицьких богемістів – членів заснованого у 1906 році літературного угруповання письменників і мистців, що дотримувалися творчої настанови "мистецтво для
мистецтва". За що мав з їхнього боку нарікання.
Має Лукіянович і незаперечні заслуги перед українським громадянством як прозаїк, мемуарист, літературознавець, громадський діяч, не говорячи вже про його довголітню педагогічну діяльність у
буковинських і галицьких гімназіях. Щодо наукової вартості найбільше пощастило Лукіяновичу як історику літератури. Він автор цікавих розвідок про багатьох українських письменників ХІХ – початку
ХХ століття. Йому належать спогади про Івана Франка, Ольгу Кобилянську, Михайла Коцюбинського, Осипа Маковея, Лесю Українку, Василя Стефаника, Наталю Кобринську, Євгенію Ярошинську, Осипа
Маковея, Михайла Яцківа, з якими був особисто знайомий і тому його розвідки та спогади передані з великою достовірністю.Як історик літератури і при тому юрист, працював дуже сумлінно і
професійно, залишив багато досліджень, які не втратили своєї цінності і до сьогодні. Літературознавці вже понад століття використовують його доробки.Закінчилось земне життя Дениса Лукіяновича 28
січня 1965 року і він похований на Личаківському кладовищі, поле № 58
